≤Ќ‘≈ ÷≤ѓ, ўќ ѕ≈–≈ƒјё“№—я

—ѕ≈÷»‘≤„Ќ≤ «јѕјЋ№Ќ≤ «ј’¬ќ–ё¬јЌЌя ∆≤Ќќ„»’ —“ј“≈¬»’ ќ–√јЌ≤¬.
≤Ќ‘≈ ÷≤ѓ, ўќ ѕ≈–≈ƒјё“№—я —“ј“≈¬»ћ ЎЋя’ќћ.
   Ќа сьогодн≥ тема специф≥чних запальних процес≥в статевих орган≥в Ї актуальною, оск≥льки њх спричин¤Ї р¤д м≥кроорган≥зм≥в, зокрема гонококи, хлам≥д≥њ, уреаплазма, цитомегалов≥русна ≥нфекц≥¤. ѕитома вага запальних процес≥в даноњ ет≥олог≥њ становить в≥д 5 до 15 %. л≥н≥чними про¤вами в≥др≥зн¤Їтьс¤ т≥льки запальний процес, викликаний гонококом. «апальн≥ процеси, спричинен≥ ≥ншими вищезгаданими м≥кроорган≥змами кл≥н≥чно про¤вл¤ютьс¤ в стертих формах, тому кл≥н≥чна картина Ї маловираженою. « часу ≥нф≥куванн¤ до розвитку кл≥н≥чних про¤в≥в ≥снуЇ прихований пер≥од, тривал≥сть ¤кого коливаЇтьс¤ в≥д 3 до 5 дн≥в, але в останн≥ роки в≥н нер≥дко триваЇ 14-15 дн≥в. “ому ж≥нки досить часто не можуть назвати момент ≥нф≥куванн¤ через суб’Їктивну безсимптомн≥сть процесу. ≤.ћ. ѕорудомський вважаЇ, що тривал≥сть ≥нкубац≥йного пер≥оду залежить в≥д ≥нтенсивност≥ та темп≥в наростанн¤ реактивних ¤вищ в уражених органах, що, в свою чергу, зумовлено загальною та м≥сцевою оп≥рн≥стю орган≥зму. ѕри зниженн≥ оп≥рност≥ орган≥зму та недостатн≥й реактивност≥ ураженоњ тканини на проникненн¤ ≥нфекц≥њ ≥нкубац≥йний пер≥од може бути б≥льш тривалим.
   ¬изначенн¤. —пециф≥чними запальними процесами внутр≥шн≥х статевих орган≥в називають так≥, ¤к≥ викликан≥ гонококом, хлам≥д≥¤ми, синьогн≥йною паличкою, уреаплазмою, цитомегалов≥русом. ’Ћјћ≤ƒ≤ќ«
   ≈т≥олог≥¤. ƒжерелом ≥нфекц≥њ Ї уроген≥тальний тракт людини, ¤кий характеризуЇтьс¤ або кл≥н≥чно вираженою, або стертою формою захворюванн¤. Ќа думку р¤ду автор≥в, хлам≥д≥њ в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д бактер≥й тим, що вони в де¤к≥й стад≥њ морфолог≥чно под≥бн≥ до в≥рус≥в циклом розвитку окремих етап≥в.
   ÷ерв≥цит.
    л≥н≥ка. ƒ≥агностика церв≥циту, зумовленого хлам≥д≥йною ≥нфекц≥Їю, в основному базуЇтьс¤ на кл≥н≥чних ≥ анамнестичних даних, результатах спец≥альних кл≥н≥ко-лабораторних ≥ серолог≥чних досл≥джень. ѕочаток захворюванн¤, ¤к правило, супроводжуЇтьс¤, суб’Їктивними ≥ об’Їктивними симптомами: болем, кровотечею, мимов≥льними абортами, безпл≥дд¤м. ’арактерною Ї в≥дсутн≥сть температури. ≤з кл≥н≥чних симптом≥в велике значенн¤ мають стан слизових оболонок шийки матки ≥ уретри, слизов≥ чи слизово-гн≥йн≥ вид≥ленн¤, стан додатк≥в матки ≥ самоњ матки. ≤з спец≥альних метод≥в д≥агностики необх≥дно в≥дм≥тити кольпоскоп≥чний. ольпоскоп≥чна картина хлам≥д≥йних церв≥цит≥в в≥дзначаЇтьс¤ особливим характером вакуол≥зац≥њ еп≥тел≥ю, набр¤ком ≥ набуханн¤м слизовоњ оболонки, можуть мати м≥сце папули, що вигл¤дають, ¤к прип≥дн¤та слизова оболонка ≥ мають с≥рувото-б≥лий вм≥ст.
   ¬ульв≥ти хлам≥д≥йноњ ет≥олог≥њ супроводжуютьс¤ враженн¤м сечовипускального каналу ≥ кл≥тора. —уб’Їктивн≥ в≥дчутт¤ здеб≥льшого звод¤тьс¤ до в≥дчутт¤ жару ≥ сверб≥нн¤ в д≥л¤нц≥ зовн≥шн≥х статевих орган≥в.
    л≥н≥ка хлам≥д≥йного ваг≥н≥ту супроводжуЇтьс¤ короткочасним в≥дчутт¤м дискомфорту, сверб≥нн¤м ≥ жару. ƒл¤ хлам≥д≥йного уретриту характерно те, що д≥зуричн≥ ¤вища ≥ вид≥ленн¤ з уретрального каналу менш виражен≥, н≥ж при гонорењ.
   ƒ≥агностика.
   —учасн≥ методи д≥агностики значно зб≥льшили можлив≥сть розп≥знанн¤ багатьох захворювань, зокрема в≥русних ≥ хлам≥д≥йних (рис. 10.1).
   ¬икористовують цитолог≥чний метод, при ¤кому елементарн≥ к≥льц¤ хлам≥д≥й забарвлюютьс¤ в рожевий кол≥р, а ≥н≥ц≥альн≥ т≥льц¤ в син≥й. ƒл¤ ви¤вленн¤ антит≥л в сироватц≥ кров≥ хворих з уроген≥тальною хлам≥д≥йною ≥нфекц≥Їю використовують групов≥ антит≥ла. „асто дл¤ д≥агностики церв≥цит≥в ≥ уретрит≥в хлам≥д≥йноњ ет≥олог≥њ використовують реакц≥ю зв’¤зуванн¤ комплемента (–« ).
   ≤нколи застосовують метод флуоресц≥юючих антит≥л. ¬≥н грунтуЇтьс¤ на ≥мунох≥м≥чн≥й реакц≥њ, ¤ка включаЇ чутлив≥сть люм≥н≥сцентного ≥ специф≥чн≥сть ≥мунолог≥чного методу, тому дозвол¤Ї проводити цито≥мунолог≥чн≥ досл≥дженн¤, ≥ ви¤вл¤ти локал≥зац≥ю антигену. ƒе¤к≥ автори вважають, що кардинальним симптомом хлам≥д≥йного уретриту Ї ви¤вленн¤ б≥льше 4 лейкоцит≥в в пол≥ зору. “ому при ви¤вленн≥ в пол≥ зору понад 10 лейкоцит≥в ≥ в≥дсутн≥сть ≥ншоњ флори можна думати про уретрит.
   Ћ≥куванн¤. ¬икористовують комб≥новане л≥куванн¤ сигмам≥цином - по 125000 ќƒ 4 рази в день з м≥сцевими апл≥кац≥¤ми 3 % еритром≥цину, або з 2 % левом≥цетином, ¤кий ввод¤ть в церв≥кальний канал шийки матки. Ћ≥кують також окситетрацикл≥ном - по 250000 ќƒ 4 рази в день з мазевими апл≥кац≥¤ми еритром≥цину. ћожна використовувати рул≥д по 1 таблетц≥ 2 рази в день прот¤гом 10 дн≥в, клацид по 1 таблетц≥ 2 рази 10 дн≥в, сумаммед по 1 таблетц≥ 1 раз на прот¤з≥ 3-х дн≥в. Ћейкоцитарний ≥нтерферон ввод¤ть в церв≥кальний канал у вигл¤д≥ мазевих апл≥кац≥й з 50 % вм≥стом препарату 1 раз в день на прот¤з≥ 2 нед≥ль. ÷»“ќћ≈√јЋќ¬≤–”—Ќј ≤Ќ‘≈ ÷≤я.
   ≈т≥олог≥¤. ¬≥рус цитомегал≥њ в≥днос¤ть до групи в≥рус≥в герпесу. –озм≥р в≥р≥она 150-300 нм (рис. 10.2). ¬≥рус цитомегал≥њ розмножуЇтьс¤ пов≥льно, тому вивченн¤ його репродукц≥њ в чутливих кл≥тинних культурах пов’¤зане з де¤кими труднощами. ÷итомегалов≥рус маЇ висок≥ в≥рулентн≥ ≥ ≥нвазивн≥ властивост≥ до кл≥тинних культур ф≥бробласт≥в з ембр≥она людини.

   ѕатогенез: ≤нфекц≥¤ передаЇтьс¤ трансплацентарно ≥ Ї причиною загибел≥ плоду, або викликаЇ вроджен≥ вади розвитку. ћоже бути ≥ набута цитомегал≥¤. ÷итомегал≥¤ виникаЇ в результат≥ р≥зкого зниженн¤ ≥мунолог≥чноњ резистентност≥ орган≥зму. ≤нф≥куванн¤ ваг≥тних ж≥нок цитомегалов≥русом складаЇ 6 %, а неваг≥тних 1,8 %. ÷е вказуЇ на те, що ваг≥тн≥сть викликаЇ активац≥ю цитомегалов≥русноњ ≥нфекц≥њ.
   л≥н≥ка. “ривалий час цитомегалов≥русн≥ захворюванн¤ в≥дносили т≥льки до новонароджених д≥тей. јле в останн≥ роки стали вважати, що цитомегалов≥русна ≥нфекц≥¤ уражаЇ ¤к д≥тей, так ≥ дорослих. ¬становлено, що в≥рус цитомегал≥њ можна ви¤вити в латентн≥й форм≥ в статевому тракт≥ ж≥нок. ¬≥домо, що ≥нфекц≥¤, ¤ка знаходитьс¤ в латентн≥й форм≥, про¤вл¤Їтьс¤ п≥д час ваг≥тност≥ ≥ може привести до самов≥льних аборт≥в, передчасних полог≥в, прирощенн¤ дит¤чого м≥сц¤, гестозу першоњ половини ваг≥тност≥. ÷итомегалов≥русна ≥нфекц≥¤ викликаЇ церв≥цити ≥ ероз≥ю шийки матки. «апальн≥ процеси ж≥ночих статевих орган≥в, викликан≥ цитомегалов≥русом, прот≥кають субкл≥н≥чно ≥ мають хрон≥чний характер. ¬ кл≥н≥чн≥й картин≥ переважають запальн≥ симптоми: незначний ниючий б≥ль внизу живота, загальна слаб≥сть, нездужанн¤.
   ƒ≥агностика. ¬ лабораторн≥й д≥агностиц≥ цитомегалов≥русноњ ≥нфекц≥њ основними методами Ї вид≥ленн¤ в≥русу ≥ визначенн¤ специф≥чних антит≥л кров≥.
   ÷итолог≥чна д≥агностика - це метод ви¤вленн¤ в сеч≥ ≥ слин≥ цитомегалов≥русних кл≥тин з внутр≥шньо¤дерними включенн¤ми. ÷итомегал≥чн≥ кл≥тини п≥д м≥кроскопом мають округлу форму ≥з зб≥льшеним ¤дром, в ¤кому знаход¤тьс¤ гомогенн≥ включенн¤, що займають усе ¤дро (рис. 10.3).
   —еролог≥чний метод д≥агностики застосовують дл¤ ви¤вленн¤ специф≥чних антит≥л ≥ наростанн¤ њх титр≥в в парних сироватках кров≥ хворих (патогенез захворюванн¤ ≥ пер≥од реконвалесценц≥њ).
   Ћ≥куванн¤. ƒл¤ л≥куванн¤ можна застосовувати лейкоцитарний ≥нтерферон по 3,0 внутр≥шньом’¤зово 1 раз в день на курс 12 ≥н’Їкц≥й, або у вигл¤д≥ мазевих апл≥кац≥й: бонафтон у вигл¤д≥ 2 % маз≥. ѕрепарат використовують ≥з тампонами. ≈фективним Ї використанн¤ ациклов≥ру по 1 таблетц≥ 2 рази - 10 дн≥в ≥ герпев≥ру по 1 таблетц≥ 2 рази - 10 дн≥в. ¬ ¤кост≥ ≥муномодул¤тора використовують декар≥с по 150 мкг через день, вобензим.

   ласиф≥кац≥¤ «а ет≥олог≥чним принципом розр≥зн¤ють специф≥чн≥ запальн≥ процеси гонорейноњ ет≥олог≥њ: гостр≥, п≥дгостр≥, торп≥дн≥ ≥ хрон≥чн≥. якщо процес триваЇ до 2-х м≥с¤ц≥в, то в≥н гострий, п≥дгострий або торп≥дний, ¤кщо б≥льше 2-х м≥с¤ц≥в то хрон≥чний.
≈п≥дем≥олог≥¤.
   ѕ≥д пон¤тт¤м “еп≥дем≥олог≥¤” сл≥д розум≥ти детальний ≥ точний обл≥к обставин, при ¤ких виникла ≥нфекц≥¤ в даному вогнищ≥, а також заходи боротьби з нею ≥ комплекс орган≥зац≥йних заход≥в щодо проф≥лактики цього захворюванн¤.
   «а даними ¬ќќ« на земн≥й кул≥ кожного року хвор≥ють до 500 млн ж≥нок специф≥чними запальними процесами, збудниками ¤ких Ї вищезгадан≥ м≥кроорган≥зми.
   «росла частота зараженн¤ хлам≥д≥озом, цитомегалов≥русом, особливо серед молод≥. Ќер≥дко заражаютьс¤ д≥вчатка в≥ком до 15 рок≥в.
   ќстанн≥м часом в≥дм≥чаЇтьс¤ тенденц≥¤ до зб≥льшенн¤ випадк≥в зараженн¤ специф≥чними ≥нфекц≥¤ми чолов≥к≥в, пор≥вн¤но з ж≥нками, що становить, в≥дпов≥дно, 2:1.
   јнал≥з захворюванност≥ специф≥чними запальними процесами прот¤гом року маЇ своњ особливост≥, тобто дл¤ нењ характерна сезонн≥сть. “ак, максимум захворюваност≥ припадаЇ на серпень, вересень.
   ‘акторами, ¤к≥ спри¤ють росту захворюванност≥ специф≥чними процесами, Ї посилена м≥грац≥¤ населенн¤, урбан≥зац≥¤, зм≥на сп≥вв≥дношенн¤ в≥кових груп, за рахунок зб≥льшенн¤ к≥лькост≥ людей молодого в≥ку. ј також, б≥льш ранн≥м терм≥ном наступленн¤ статевоњ зр≥лост≥, зменшенн¤ впливу сусп≥льноњ думки ≥ с≥мейних зв’¤зк≥в.
   ћ≥кроорган≥зми, потрапивши на слизову оболонку зовн≥шн≥х остатевих орган≥в, викликають запальний процес.
   ≤нфекц≥¤ може поширюватись на сус≥дн≥ органи (в матку, в фалоп≥Їв≥ труби, ¤Їчники та тазову очеревину) по слизов≥й оболонц≥ шл¤хом безпосереднього переходу або по л≥мфатичних судинах. ћ≥кроорган≥зми, зокрема гонококи, можуть проникати в кров, оск≥льки в сечостатевих органах ≥снуЇ широка мережа кровоносних та л≥мфатичних судин. ¬насл≥док бактерицидних властивостей кров≥ та виникненн¤ антит≥л гонококи швидко гинуть, хоча ≥нш≥ м≥кроорган≥зми залишаютьс¤. ѕри загибел≥ гонококи вид≥л¤ють гонотоксин, ¤кий може викликати р¤д запальних кл≥н≥чних ¤вищ: головний б≥ль, анем≥ю, втрату апетиту, ураженн¤ суглоб≥в ≥ т.д. ¬ де¤ких випадках не можна заперечувати можлив≥сть антиперистальтичних рух≥в маткових труб, ¤к≥ перенос¤ть гонотоксин на тазову очеревину та ¤Їчники. л≥н≥ка.
   «апаленн¤ вульви - вульв≥т. ¬ульв≥т у ж≥нок розвиваЇтьс¤ вторинно в результат≥ д≥њ на покриви зовн≥шн≥х статевих орган≥в запального секрету, що вит≥каЇ з уретри та шийки матки. ѕервинний гонорейний вульв≥т у ж≥нок, ¤к правило, не зустр≥чаЇтьс¤. «овн≥шн≥ статев≥ органи покрит≥ багатошаровим плоским еп≥тел≥Їм ≥ перешкоджають проникненню ≥ розмноженню гонокок≥в. —постер≥гаЇтьс¤ в≥н у ваг≥тних ж≥нок та ≥нфантильних, у ¤ких покривний еп≥тел≥й соковитий та розрихлений, або н≥жний, ¤к у д≥вчаток.
¬естибул≥т
   ¬естибул≥т часто зустр≥чаЇтьс¤ з вульв≥том у ваг≥тних, ≥нфантильних ж≥нок, а також у ж≥нок в кл≥мактеричний пер≥од. –озм≥щуютьс¤ вестибул¤рн≥ залози переважно в д≥л¤нц≥ кл≥тора, в човнопод≥бн≥й ¤мц≥ ≥ борозн≥ м≥ж д≥вочою пл≥вою та малими губами. —лизова оболонка прис≥нка покрита н≥жним багатошаровим плоским еп≥тел≥Їм, маЇ багато крипт, лакун та залоз, вистелених цил≥ндричним еп≥тел≥Їм. ¬ гострий пер≥од процесу слизова оболонка прис≥нка набр¤кла, г≥перемована, легко кровоточить, покрита слизисто-гн≥йними вид≥ленн¤ми. ћацерац≥¤ призводить до утворенн¤ ероз≥й. ” вид≥ленн¤х можна ви¤вити специф≥чну ≥нфекц≥ю.
”ретрит
   ”ретрит спостер≥гаЇтьс¤ у 25 % хворих на гонорею. ∆≥ноча уретра коротка (3,5-4,0 см) та широка (в 1,5 рази ширша в≥д чолов≥чоњ). «алозистий апарат розм≥щуЇтьс¤ в основному в передньому в≥дд≥л≥ та передньобокових ст≥нках. Ќезабаром п≥сл¤ зараженн¤ ви¤вл¤ють г≥перем≥ю та набр¤кл≥сть губок уретри, ¤к≥ височ≥ють у вигл¤д≥ валика. —ама уретра ≥нф≥льтрована, при пальпац≥њ болюча. ѕри натискуванн≥ на уретру з боку п≥хви з нењ вит≥кають вид≥ленн¤ жовтого кольору, ¤к≥ м≥ст¤ть гонококи.
«апаленн¤ великих вестибул¤рних залоз
   ¬ив≥дн≥ протоки великих вестибул¤рних залоз в≥дкриваютьс¤ в нижн≥й третин≥ прис≥нка п≥хви - м≥ж малою губою та д≥вочою пл≥вою. ¬елик≥ вестибул¤рн≥ залози, особливо њх протоки, част≥ше уражаютьс¤ вторинно через два три тижн≥ з моменту ≥нф≥куванн¤.
   ѕоверхневий канал≥кул≥т розвиваЇтьс¤ в результат≥ потрапл¤нн¤ гною, що вит≥каЇ з уретри ≥ шийки матки на вульву. «апален≥ гирла вив≥дних проток залози виступають над поверхнею слизовоњ оболонки в прис≥нок у вигл¤д≥ червоних пл¤м.
    анал≥кул≥т. √онококи, проникаючи в протоку залози, викликають запальний процес (найчаст≥ше двосторонн≥й), протоки потовщуютьс¤ за рахунок перигландул¤рноњ др≥бнокл≥тинноњ ≥нф≥льтрац≥њ.
   √ирла вив≥дноњ протоки залози в результат≥ запального набр¤канн¤ слизовоњ оболонки або склерозивного процесу перигландул¤рно розташованого ≥нф≥льтрату закриваютьс¤, гн≥й, не маючи в≥льного в≥дтоку, нагромаджуЇтьс¤ в протоц≥ та розт¤гуЇ њњ, формуючи несправжн≥й абсцес.
   —правжн≥й абсцес розвиваЇтьс¤ при приЇднанн≥ до гонокока м≥кроорган≥зм≥в, що продукують гн≥й. ¬≥дбуваЇтьс¤ розплавленн¤ капсули, частини паренх≥ми залози та навколишньоњ сполучноњ тканини. –ег≥ональн≥ л≥мфатичн≥ вузли болюч≥, зб≥льшен≥. Ўк≥рний покрив над запальною залозою г≥перемований, залоза припа¤на до прилеглих тканин. Ќабр¤к р≥зко болючий, не рухомий, без ч≥тких меж. ѕорушуЇтьс¤ загальний стан, температура т≥ла п≥двищуЇтьс¤ до 38-39 ⁰—, хвор≥ не можуть ходити. оли абсцес пом’¤кшуЇтьс¤, гн≥й прориваЇтьс¤ назовн≥, ¤к ≥ при несправжньому абсцес≥.
    ≥ста вив≥дного каналу великоњ вестибул¤рноњ залози. ѕри закритт≥ гирла вив≥дноњ протоки залози порожнина наповнюЇтьс¤ в'¤зкою р≥диною жовтого кольору. Ќабр¤к округлоњ форми, не болючий, тугоеластичноњ консистенц≥њ, флуктуЇ. –озм≥ри - в≥д горошини до ¤йц¤. ≥сту великоњ вестибул¤рноњ залози необх≥дно диференц≥ювати в≥д к≥сти гартнерового ходу, ¤ка переважно розм≥щуЇтьс¤ вище нижньоњ третини малих статевих губ, при цьому в≥дсутн≥ почервон≥нн¤ тканин та болюч≥сть при дотику.
¬аг≥н≥т.
   ¬ дорослоњ ж≥нки ст≥нки п≥хви покрит≥ багатошаровим плоским еп≥тел≥Їм з орогов≥лими поверхневими шарами (кл≥тини еп≥тел≥ю м≥ст¤ть багато гл≥когену, тому реакц≥¤ вм≥сту п≥хви кисла). ÷≥ умови неспри¤тлив≥ дл¤ розвитку м≥крофлори, ¤ка продукуЇ гн≥й. —правжн≥й гонорейний ваг≥н≥т часом розвиваЇтьс¤ у ваг≥тних, ж≥нок в пер≥од менопаузи (при лужн≥й реакц≥њ середовища у ваг≥тних та стоншенн≥ еп≥тел≥ю п≥хви) й у д≥вчаток. оли еп≥тел≥й дуже рихлий ≥ не м≥стить гл≥когену, а реакц≥¤ вм≥сту п≥хви слаболужна, тод≥ у хворих на гонорею здеб≥льшого спостер≥гаЇтьс¤ зм≥шаний та кандидозний ваг≥н≥т.
«апаленн¤ шийки матки.
   „астота ураженн¤ церв≥кального каналу коливаЇтьс¤ при гостр≥й гонорењ в≥д 85 до 89 %, а при хрон≥чн≥й в≥д 94 до 98 % (ѕорудом≥нський ≤.ћ., ѕетченко ј.≤.).
¬исх≥дна гоноре¤
   ¬исх≥дна гоноре¤ на сьогодн≥ зустр≥чаЇтьс¤ у 3,5-71 % хворих. Ќайб≥льш частою скаргою Ї б≥ль внизу живота, але його характер зм≥нюЇтьс¤ залежно в≥д вираженн¤ ≥ локал≥зац≥њ запального процесу. ” хворих на висх≥дну гонорею нер≥дко (37,4 %) в≥дзначаЇтьс¤ лихоманка, що Ї характерним симптомом гонорейного гн≥йного сальп≥нгоофориту та пельв≥оперитон≥ту. Ќа сьогодн≥ захворюванн¤ ≥нод≥ супроводжують блюванн¤ (7 % хворих) та нудота, хоча ј.≈. ћандельштам (1976), ¬.≤. Ѕод¤жина (1978) та ≥н. в≥дм≥чають значну частоту цих симптом≥в при гостр≥й висх≥дн≥й гонорењ.
   ¬ останн≥ роки дизуричн≥ розлади (почащене сечовипусканн¤ з печ≥Їю) при висх≥дн≥й гонорењ зустр≥чаютьс¤ в 11 % випадк≥в (√ул≥цька Ќ.≤. та сп≥вавт., 1998).
≈ндометрит, ендом≥ометрит.
   ѕроникненн¤ гонокок≥в в порожнину матки п≥д час менструац≥њ, в≥дразу ж п≥сл¤ полог≥в та аборт≥в викликаЇ ураженн¤ базального шару ендометр≥ю. «алежно в≥д в≥рулентност≥ збудника та стану ≥мунолог≥чноњ реактивност≥ орган≥зму ж≥нок, ураженн¤ ендометр≥ю може мати р≥зноман≥тне вираженн¤, що зумовлюЇ тривал≥сть переб≥гу, характер вид≥лень з статевих шл¤х≥в (серозн≥, кров’¤н≥, кров’¤нисто-гн≥йн≥, гн≥йн≥).
   „ергов≥ менструац≥њ переважно зат¤гуютьс¤ через упов≥льненн¤ регенерац≥њ еп≥тел≥ю, зм≥неного запаленн¤м, через порушенн¤ процес≥в регенерац≥њ та прол≥ферац≥њ. јле в р¤д≥ випадк≥в зм≥на менструац≥й в≥дм≥чаЇтьс¤ лише прот¤гом одного циклу.
   √онорейний процес р≥дко обмежуЇтьс¤ порожниною матки. –ано чи п≥зно в≥н переходить з порожнини матки на труби. ¬насл≥док скороченн¤ матки, перистальтичних та антиперистальтичних рух≥в маткових труб гн≥йний вм≥ст порожнини матки потрапл¤Ї в просв≥т труб та ≥нф≥куЇ њх. як т≥льки уражаютьс¤ труби, процес набуваЇ бурхливого та важкого переб≥гу.
—альп≥нгоофорит.
   ’арактерним дл¤ висх≥дноњ ≥нфекц≥њ Ї швидке поширенн¤ ≥нфекц≥њ з матки на матков≥ труби, ¤Їчники, очеревину. ќзнаки запаленн¤ цих орган≥в наст≥льки зливаютьс¤ одна з одною, що важко ≥ недоц≥льно вид≥л¤ти симптоматику сальп≥нг≥ту та оофориту.
   √онорейний оофорит виникаЇ за сальп≥нг≥том, тому в кл≥н≥чн≥й практиц≥, ¤к правило, спостер≥гаЇтьс¤ сальп≥нгоофорит. ѕерш за все запальн≥ зм≥ни в≥дбуваютьс¤ в прилеглих до труби тканинах (periophoritis), а пот≥м ≥нфекц≥¤ поширюЇтьс¤ на ¤Їчник - виникаЇ оофорит (oophoritis).
   «а даними .ѕ. ”лезько-—трогановоњ, в хрон≥чн≥й стад≥њ оофориту спостер≥гають виражен≥ насл≥дки запальноњ реакц≥њ у тканин≥ строми ¤Їчника, потовщенн¤ б≥лковоњ оболонки, л≥мфоњдноњ ≥нф≥льтрац≥њ, схильн≥сть до крововилив≥в. —клеротичн≥ зм≥ни судин зумовлюють порушенн¤ троф≥чних процес≥в, необх≥дних дл¤ зд≥йсненн¤ складних функц≥й ¤Їчник≥в. ѕорушуЇтьс¤ ендокринна функц≥¤ ¤Їчник≥в, затримуЇтьс¤ дозр≥ванн¤ фол≥кул≥в, виникаЇ њх передчасна атрез≥¤.
   «деб≥льшого гонорейний сальп≥нг≥т обмежуЇтьс¤ ураженн¤м слизовоњ оболонки труби ≥ завершуЇтьс¤ одужанн¤м, не залишаючи п≥сл¤ себе р≥зких структурних зм≥н маткових труб.
   ” де¤ких хворих, незважаючи на активну протизапальну терап≥ю (антибактер≥альна, десенсиб≥л≥зуюча, дез≥нтоксикац≥йна, загальнозм≥цнююча, розсмоктуюча), одужанн¤ не настаЇ внасл≥док склеюванн¤ складок слизовоњ оболонки матковоњ труби, виникають невелик≥ замкнут≥ порожнини, в ¤ких накопичуЇтьс¤ гн≥й. ¬ них розвиваютьс¤ спри¤тлив≥ умови дл¤ життЇд≥¤льност≥ гонокок≥в, що викликають рецидиви висх≥дноњ гонорењ (“имошенко Ћ.¬. та ≥н.). „асто при цьому порушуЇтьс¤ ≥ репродуктивна функц≥¤.
   √онорейний сальп≥нг≥т може викликати порушенн¤ репродуктивноњ функц≥њ внасл≥док обл≥терац≥њ труб та виникненн¤ пер≥ампул¤рних спайок.
Ўл¤хи ≥нф≥куванн¤.
   √оноре¤ в основному передаЇтьс¤ статевим шл¤хом. ≤нколи ж≥нка може заразитис¤, користуючись б≥лизною або губкою, що належить хвор≥й на гонорею, оск≥льки у волог≥й губц≥ гонококи можуть залишатис¤ життЇд≥¤льними прот¤гом 24 годин. ѕри статевому контакт≥ з чолов≥ком, хворим на хрон≥чну гонорею, у ≥нфантильних ж≥нок ≥нф≥куЇтьс¤ уретра, в тих, що родили, шийка матки. —ечовипускальний канал, велик≥ вестибул¤рн≥ залози та нижн≥й в≥дд≥л пр¤моњ кишки уражаютьс¤ повторно. ѕр¤ма кишка та порожнина рота можуть бути Їдиними вогнищами ≥нфекц≥њ при статевих актах ≥з збоченн¤ми.
≤нф≥куванн¤ д≥тей.
   √онореЇю д≥ти ≥нф≥куютьс¤, ¤к правило, нестатевим шл¤хом. ƒжерелом ≥нфекц≥њ найчаст≥ше Ї мати, родич≥ або ≥нш≥ особи, ¤к≥ догл¤дають за дитиною. ≤нфекц≥¤ передаЇтьс¤ здеб≥льшого через сп≥льну пост≥ль, предмети особистоњ г≥г≥Їни, ≥грашки (ƒембська ¬.™., √уранова ≈.Ќ.). «а даними ≈.Ќ. √урановоњ, в с≥м’њ заражаЇтьс¤ до 75 % д≥вчаток. ѕри обстеженн≥ д≥тей, матер≥ ¤ких хвор≥ють на гонорею, Ћ.ƒ. унцевич ви¤вила всього 2,8 % д≥вчаток, хворих на гонорею. “ерм≥н ≥нкубац≥йного пер≥оду до 3 дн≥в. √оноре¤ у д≥вчаток, ¤к ≥ в ж≥нок, Ї багатовогнищевим захворюванн¤м: у 100 % випадк≥в ≥нф≥куютьс¤ п≥хва ≥ прис≥нок, в 85 % - уретра, у 50-82 % пр¤ма кишка, в 2-3 % бартол≥н≥Їв≥ залози. ћатка та придатки, ¤к правило, не вт¤гуютьс¤ в запальний процес, хоч Ћ.¬. унцевич д≥агностувала њх ураженн¤ у 2,5 % д≥вчаток, хворих на гонорею.
   ќгл¤д дитини та вз¤тт¤ мазк≥в дл¤ м≥кроскоп≥чного досл≥дженн¤ повинн≥ бути безбол≥сними. ѕ≥сл¤ обтиранн¤ вульви сухим стерильним тампоном спочатку беруть вид≥ленн¤ з д≥л¤нки задньоњ частини п≥хви тупою ложечкою або жолобкуватим зондом, але не ватним тампоном чи плейфером, а пот≥м з сечовипускального каналу. ѕ≥сл¤ цього на два скельц¤ паралельно нанос¤ть матер≥ал, отриманий з цих орган≥в. ѕри в≥дсутност≥ гонокок≥в необх≥дно провести х≥м≥чну провокац≥ю: в п≥хву через гумовий катетер ввести 2 мл 2 % розчину н≥трата ср≥бла або 1 % розчин Ћюголю в гл≥церин≥ ≥ в уретру очною п≥петкою закапати розчин Ћюголю ≥ гл≥церину, а в пр¤му кишку ввести 2 мл розчину Ћюгол¤. ƒ≥вчаткам в≥ком понад 3 роки, одночасно внутр≥шньом’¤зово ввод¤ть гонококову вакцину 150-200 млн. бактер≥альних т≥л. „ерез 24 ≥ 48 годин з уретри, п≥хви та пр¤моњ кишки беруть матер≥ал дл¤ мазк≥в.
ћетоди обстеженн¤.
   ѕри огл¤д≥ уретри в≥дм≥чають набр¤ки та г≥перем≥ю њњ губ, на¤вн≥сть парауретральних ход≥в. ѕальпац≥ю провод¤ть через п≥хву за напр¤мком лобковоњ к≥стки. «вертають увагу на ≥нф≥льтрац≥ю та пастозн≥сть ст≥нок уретри. ћазки беруть п≥сл¤ обтиранн¤ губ уретри стерильною ватою та масажу уретри вушною ложечкою, введеною на глибину 1,0 - 1,5 см. ¬ид≥ленн¤ нанос¤ть тонким мазком паралельно на 2 предметних скельц¤ у вигл¤д≥ букви “V”.
   ¬елик≥ вестибул¤рн≥ залози промацують вказ≥вним пальцем, введеним за г≥мен, а великий палець т≥Їњ ж руки розташовують над вив≥дною протокою. ¬ид≥ленн¤, що з’¤вл¤ютьс¤, беруть дл¤ анал≥зу. «вертають увагу на г≥перем≥ю гирла протоки залози, болюч≥сть. ћазок нанос¤ть на те саме предметне скло у вигл¤д≥ латинськоњ букви “V”.
   ќбтерши шийку матки стерильною ватною кулькою, довгим г≥неколог≥чним п≥нцетом, введеним в канал на глибину 0,5-1,0 см, захоплюють прист≥нковий слиз ≥ нанос¤ть на те саме скло у вигл¤д≥ букви “—”. ѕри б≥мануальному обстеженн≥ визначають положенн¤ т≥ла матки, њњ розм≥р, консистенц≥ю, болюч≥сть. ƒал≥ звертають увагу на величину, форму, консистенц≥ю, форму придатк≥в матки та на¤вн≥сть спайок. ѕри пальпац≥њ в д≥л¤нц≥ параметр≥ю в≥дм≥чають на¤вн≥сть спайок, ≥нф≥льтрат≥в, њх розм≥щенн¤.
   ћетоди провокац≥њ: х≥м≥чний метод - змазуванн¤ уретри на глибину 1-2 см., 1-2 % розчином н≥трату ср≥бла, нижнього в≥дд≥лу пр¤моњ кишки на глибину 4 см, 1 % розчином Ћюгол¤ в гл≥церин≥, а церв≥кального каналу - на глибину 1 - 1,5 см 2-5 % розчином н≥трату ср≥бла.
   Ѕ≥олог≥чна провокац≥¤. ¬нутр≥шньом’¤зово ввод¤ть гоновакцину з 500 млн м≥кробних т≥л або гоновакцину одночасно з п≥рогеналом (200 м≥н≥мальних п≥рогенних доз - ћѕƒ). якщо гоновакцину застосовували п≥д час л≥куванн¤, то дл¤ провокац≥њ призначають подв≥йну останню терапевтичну дозу, але не б≥льше 2 млрд. м≥кробних т≥л. ¬ умовах стац≥онару гоновакцину можна вводити рег≥онарно в п≥дслизовий шар шийки матки та уретри (100 млн. м≥кробних т≥л).
   “ерм≥чна провокац≥¤. ѕровод¤ть д≥атерм≥ю щоденно прот¤гом 3-х дн≥в посл≥довно 30-40-50 хвилин або ≥ндуктотерм≥ю 3 дн≥ по 15-20 хвилин. ¬ид≥ленн¤ дл¤ лабораторного анал≥зу беруть кожний день через 1 годину п≥сл¤ прогр≥ванн¤.
   ‘≥з≥олог≥чною провокац≥Їю Ї менструац≥¤ (в дн≥ найб≥льшоњ кровотеч≥ беруть мазки).
   Ќайкращими Ї комб≥нован≥ провокац≥њ. «деб≥льшого провод¤ть в один день х≥м≥чну, б≥олог≥чну та терм≥чну провокац≥ю.
ќсобливост≥ переб≥гу гонорењ у ж≥нок.
   Ќа сьогодн≥ гоноре¤ у ж≥нок переб≥гаЇ в’¤ло, непом≥тно, без виражених суб’Їктивних розлад≥в, внасл≥док чого залишаЇтьс¤ довгий час нерозп≥знаною.
   “орп≥дний переб≥г гонорењ зумовлений ¤к зниженн¤м реактивност≥ макроорган≥зму, так ≥ зм≥нами б≥олог≥чних властивостей гонокок≥в, особливо п≥д впливом антиб≥отикотерап≥њ, що п≥дтверджуЇтьс¤ результатами електронном≥кроскоп≥чних досл≥джень (ќвчинн≥ков Ќ.ћ., јкшибаЇва .—., ƒмитр≥Їв “.ј.). “акож встановлено, що одн≥Їю з причин в’¤лого переб≥гу гонорењ може бути зниженн¤ функц≥њ ¤Їчника, ¤ке про¤вл¤Їтьс¤ зменшенн¤м секрец≥њ естроген≥в, а також њх фракц≥й. ƒругою особлив≥стю гонорењ Ї те, що вона часто переб≥гаЇ ¤к зм≥шана ≥нфекц≥¤. Ќа сьогодн≥ актуальною Ї проблема одночасно гонорењ та трихомон≥азу. якщо у ж≥нок, хворих на гонорею, в≥дм≥чаютьс¤ значн≥ вид≥ленн¤, то захворюванн¤ переважно зумовлене не лише гонококами, але ≥ трихомонадами.
   «м≥шану гонорейно-стаф≥лококову та кол≥бацил¤рну ≥нфекц≥ю реЇструють в 20-30 % хворих. ¬ останн≥ роки часто зустр≥чаЇтьс¤ зм≥шана гонорейно-кандидозна ≥нфекц≥¤, ¤ку ви¤вл¤ють в 19-30 % обстежуваних. ќдночасне зараженн¤ трьома ≥нфекц≥¤ми (гонореЇю, канд≥дозом та трихомон≥азом) д≥агностують у 11 % ж≥нок, особливо ваг≥тних. Ќеобх≥дно пам’¤тати про можливе одночасне зараженн¤ гонореЇю та сиф≥л≥сом. “аку зм≥шану ≥нфекц≥ю ‘.ј. ис≥льов спостер≥гав у 2,5 % хворих на гонорею. ј ≤.ѕ. Ўахверд≥ ви¤вив гонорею у 3,6 % хворих на сиф≥л≥с. Ќа¤вн≥сть у хворих гонорењ та хлам≥д≥й д≥агностовано у 15 % випадк≥в. ÷¤ супров≥дна флора або зовс≥м не пригн≥чуЇтьс¤ гонококовими препаратами, або малочутлива до них, хламад≥њ, м≥коплазми, цитомегалов≥рус зм≥нюють кл≥н≥чний переб≥г гонорењ, утруднюють њњ д≥агностику та потребують численних бактер≥оскоп≥чних та бактер≥олог≥чних досл≥джень. √оноре¤ у ж≥нок в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д гонорењ у чолов≥к≥в тим, що у ж≥нок в момент зараженн¤ проходить ≥нф≥куванн¤ в≥дразу або посл≥довно в дек≥лькох органах, тобто у хворих розвиваЇтьс¤ багатовогнищеве ураженн¤.
ѕринципи л≥куванн¤ ≥ проф≥лактики гонорењ.
   —пециф≥чн≥ запальн≥ процеси можна л≥кувати ¤к стац≥онарно, так ≥ в амбулаторних умовах.
   Ћ≥куванн¤ специф≥чних запальних процес≥в ж≥ночих статевих орган≥в, викликаних гонококом, потр≥бно проводити т≥льки в стац≥онарних умовах. ≤з медикаментозних середник≥в ми використовуЇмо канам≥цин, трихопол, ц≥пробай, тарив≥д, цифран, ципрофлоксацин, ципролат, ерадацин. ѕ≥сл¤ проведеного л≥куванн¤ зд≥йснюють повторне обстеженн¤ на специф≥чну ≥нфекц≥ю. ƒл¤ л≥куванн¤ уреаплазмозу призначають гентам≥цин, еритром≥цин, сульфадиметоксин. ∆≥нки, ¤к≥ мали специф≥чн≥ запальн≥ процеси, повинн≥ знаходитись п≥д спостереженн¤м у л≥кар¤ 2 м≥с¤ц≥.
ѕроф≥лактика.
   ѕотр≥бен пост≥йний медичний контроль за здоров’¤м ж≥нки. ѕри ви¤вленн≥ ознак захворюванн¤ необх≥дно негайно звертатись за медичною допомогою до л≥кар¤. ¬ипадки самол≥куванн¤ дають негативний результат. ƒоц≥льно дотримуватись впор¤дкованого статевого режиму житт¤. Ќауково обгрунтован≥ методи проф≥лактики на сьогодн≥ передбачають насамперед сучасну ет≥олог≥чну д≥агностику. ¬ зв’¤зку з цим, виникаЇ необх≥дн≥сть сучасних методах лабораторноњ д≥агностики ≥ поширенн≥ њх в медичн≥й практиц≥.
ћ≤ ќѕЋј«ћќ«
   ћ≥коплазми - групи р≥зноман≥тних ≥ характерних за морфолог≥Їю м≥кроорган≥зм≥в (150-200 нм), здатних до репл≥кац≥њ на безкл≥тинних середовищах. ¬они не мають щ≥льноњ кл≥тинноњ ст≥нки ≥ покрит≥ тришаровою цитолазматичною мембраною. ћ≥коплазми ростуть у вигл¤д≥ характерних колон≥й з ущ≥льненн¤м, що вростають в середовище центром ≥ н≥жним мереживним краЇм. ѕ≥сл¤ 3-5 дн≥в ≥нкубац≥њ можуть дос¤гати розм≥р≥в 1,5-2,0 мм, але найчаст≥ше вони наст≥льки мал≥, що њх важко побачити неозброЇним оком. Ќа вигл¤д ≥ за структурою колон≥њ р≥зн≥. ћ≥коплазми грамнегативн≥, мають надзвичайно низьку чутлив≥сть до б≥льшост≥ барвник≥в, але краще забарвлюютьс¤ при тривалому забарвленн≥.
   ћ≥коплазми можна ви¤вити у ж≥нок з самов≥льними викидн¤ми. ” плода запальн≥ зм≥ни ви¤вл¤ють в леген¤х, тканинах мозку, печ≥нки, селез≥нки, а також у плацент≥.
   ќбстежувати на уреаплазмоз необх≥дно вс≥х чолов≥к≥в, ж≥нок ≥ д≥тей, ¤к≥ звернулис¤ до л≥кар¤ з приводу запальних захворювань сечостатевих орган≥в, а також у вс≥х статевих контактер≥в або допустим≥ джерела зараженн¤ уреаплазмозом ≥ в ос≥б з кл≥н≥чними чи еп≥дем≥олог≥чними п≥дозрами на на¤вн≥сть захворюванн¤. ƒ≥агноз сечостатевого уреаплазмозу базуЇтьс¤ на даних анамнезу, кл≥н≥чного обстеженн¤ ≥ результатах лабораторних досл≥джень. ѕри цьому враховують характер скарг, гостроту запального процесу, поширен≥сть ураженн¤ орган≥в ≥ ет≥олог≥ю захворюванн¤. ƒ≥агноз у вс≥х випадках необх≥дно п≥дтвердити вид≥ленн¤м уреаплазм в культур≥. ƒ≥агноз уреаплазмозу грунтуЇтьс¤ на тривалост≥ захворюванн¤ ≥ гострот≥ запального процесу. –озр≥зн¤ють св≥жий уреаплазмоз (гострий, п≥дгострий, в’¤лопереб≥гаючий) ≥ хрон≥чний, дл¤ ¤кого характерн≥ малосимптомний переб≥г ≥ тривал≥сть захворюванн¤ понад 2 м≥с¤ц≥. р≥м того, враховують на¤вн≥сть запального процесу у р≥зних в≥дд≥лах сечостатевих орган≥в (уретрит, ваг≥н≥т, ендоцерв≥цит, сальп≥нг≥т ≥ т.д.). Ќайб≥льш часто уреаплазмоз зустр≥чаЇтьс¤ в практиц≥ акушер-г≥неколог≥в у вигл¤д≥ ваг≥н≥т≥в. —еред р≥зних форм ваг≥н≥т≥в уреаплазмозна ет≥олог≥¤ виникаЇ найчаст≥ше ≥ скаладаЇ в≥д 40 до 60 % вс≥х форм ≥нфекц≥йних ваг≥н≥т≥в. «деб≥льшого вона поЇднуЇтьс¤ з ≥ншими захворюванн¤ми, що передаютьс¤ статевим шл¤хом, ускладнюючи його переб≥г.
   ќсновним лабораторним методом досл≥дженн¤ дл¤ ви¤вленн¤ збудника уреаплазмозноњ ≥нфекц≥њ Ї культивуванн¤ м≥кроорган≥зм≥в на р≥дких ≥ твердих поживних середовищах ≥з вид≥лень (зскр≥б) слизових оболонок сечостатевих орган≥в. ” д≥вчаток досл≥джують вид≥ленн¤ слизовоњ оболонки сечовипускального тракту ≥ п≥хви. ѕри цьому, не використовуючи дзеркал, зонд обережно ввод¤ть в отв≥р у г≥мен≥.
    л≥н≥чн≥ про¤ви уреаплазмозного запального процесу не мають характерних ознак ≥ в цьому мало чим в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д запальних захворювань сечостатевих орган≥в ≥ншоњ ет≥олог≥њ. ’вороба переб≥гаЇ переважно з меншою гостротою ≥ значною ст≥йк≥стю до проведеноњ терап≥њ. ”реаплазмозна ≥нфекц≥¤ може переб≥гати без симптом≥в ≥ cуб’Їктивних в≥дчутт≥в, а тому ви¤вл¤Їтьс¤ п≥зно (в хрон≥чн≥й форм≥).
   ” д≥вчаток уреаплазмоз переб≥гаЇ б≥льш виражено у вигл¤д≥ гострих ≥ п≥дгострих форм, зокрема вульвоваг≥н≥ту, при цьому у запальний процес нер≥дко вт¤гуютьс¤ шийка матки ≥ сечовипускний канал.
Ћ≤ ”¬јЌЌя ”–ќ√≈Ќ≤“јЋ№Ќќ√ќ ћ≤ ќѕЋј«ћќ«”
   ≤. —пециф≥чна м≥коплазмозна терап≥¤:
   1. “етрацикл≥ни (тетрацикл≥н, метацикл≥н, доксацикл≥н, окситетрацикл≥н, хлортетрацикл≥н) в максимальних дозах 10-15 дн≥в.
   2. ћакрол≥ди (еритром≥цин, олеандом≥цин, джозам≥цин, л≥нком≥цин, кл≥ндам≥цин, клацид, ровам≥цин, рул≥д) по 0,5 г 2 рази на добу 10-15 дн≥в.
   3. Ћ≥кв≥дац≥¤ м≥коз≥в (н≥статин, г≥нопаверил, далацин, дифлюкан, ваготил) 10-12 дн≥в.
   ≤≤. ћ≥сцева терап≥¤:
   1. ‘онофорез з 1-3 % маззю тетрацикл≥на або 1 % маззю еритром≥цину 10- 12 дн≥в.
   2. —принцюванн¤ 4 % розчином б≥карбонату натр≥ю або 3 % розчином протарголу 10 дн≥в.
   3. ¬аг≥нальн≥ св≥чки (протаргол, кл≥он-ƒ)
   4. ¬аг≥нальн≥ тампони з 2 % розчином молочноњ кислоти 7-10 дн≥в.
   ≤≤≤. Ќемедикаментозна терап≥¤:
   1. ≤ндуктотерм≥¤, ”¬„, електрофорез, фонофорез, дарсонвал≥зац≥¤, озокерит, параф≥н.
   ≤V. Ћ≥куванн¤ супутн≥х ≥нфекц≥й статевих шл¤х≥в.
    онтроль л≥куванн¤ провод¤ть через 7-8 дн≥в, пот≥м прот¤гом 3 менструальних цикл≥в.